"Автономний Опір" - з чим його їсти. Лаконічно, критично та тезисно

Написати цю статтю у своєму блозі мене надихнули нещодавні події, що розгортались у Львові навколо запланованого, але все ж таки забороненого до проведення судом, маршу "волі" з нагоди дня народження Н.І.Махна, який планувала провести у Львові організація під назвою "Автономний Опір". Дана акція була в мас-медіа та соцмережах анонсована як така, що отримала передусім активний спротив зі сторони правих організацій, як то "Правий Сектор", ВО "Свобода" тощо, які очевидно, що позиціонують себе ідеологічними супротивниками "Автономного Опору". Пізніше ввечері 6 листопада невідомі напали на штаб "автономного опору", який останні називають "Цитадель".
Відповідно на основі цих подій піднялось питання - а що  ж то за організація така "Автономний Опір". І тут почався "срач" в соцмережах, де почали дуже активно відстоювати думку про те, що це політичний рух, що бореться за права та справедливість, захищає пригноблених, не дає проводити незаконні будови у Львові. На ярлики про ліво-радикалізм хтось почав апелювати до того, що на емблемі автономного опору є червоно-чорний прапор УПА. Коли хтось почав їх відносити до право-радикалів, то одразу ж закидалась ідея боротьби за соціальну справедливість, проти імперіалістів і т.п.

Коли на Фейсбуку я побіжно зауважив, що їх програма "попахує" мені комунізмом більшовицького гатунку, то сам власне аккаунт "Автономного Блоку" чомусь навів порівняння того, що у Норвегії при владі знаходиться Робітнича партія і там жити краще, ніж у нас, де при владі "буржуй" та "капіталіст" Порошенко (ну не зовсім так написали, а просто олігарх-вишиватник"). Цей "аргумент" викликав у мене посмішку, адже робітнича партія при владі не тільки у Норвегії, а й у КНДР (правда називається вона трудова) і тут взагалі немає що порівнювати. 

На фоні тієї всієї риторики пішли масові пости про благородну ідеологію "автономного опору" та їх боротьбу. І тут виникло у мене питання - а яка ж їх ідеологія, що то є "Автономний опір" та з чим його їсти?

Прочитавши їх програмний документ "Націоналізм. Соціалізм. Народовладдя!", прийшов до висновку, що Автономний опір - це банальне "олів'є", де відсутня будь-яка ідеологія. Тим більше навіть ідея, яка б могла заслуговувати на реальну альтернативу сьогоденної модернової політики.

Отже, начебто у цій "програмі" мали б бути тези, які визначають програму діяльності, а ми маємо сукупність виловлених положень, котрі не носять чіткого програмного спрямування та скоріше виступають своєрідним опонуванням альтернативної до АО позиції.

А тепер коротко про 10 тез цього "програмного документу"

1. Політики кажуть: обирай, твій голос важливий. Ми відповідаємо: нам потрібна не зміна панів, а кінець самого панування. Революція – це початок прямої влади народу.

Висновок - Революційний радикалізм на основі ідей прямого народовладдя. Це вже десь ми проходили. Вам не здається?

2. Капіталісти переконують: господарству потрібні власники. Ми пам’ятаємо: чия власність, того і влада. І навпаки. Організований трудовий народ може самоврядно керувати та планувати виробництво.

Висновок - Антикапіталістична риторика, ідеї народовладдя на засадах експропріації, перенесення питань у площину економічну. А хотілось би нагадати, що Україна вже проходила продрозверстку та розкуркулення. Трагічно, до речі.

3. Ніхто не захистить людей, окрім них самих. Силові структури – гарант рабства, тоді як всезагальне озброєння і самоорганізоване ополчення народу – гарант його свободи.

Висновок - Анархізм, що замішаний на соціал-демократичній риториці, згадати УНР доби більшовицького наступу 1918 р. (армія непотрібна і т.п.). Дійсно, гасло "армія нам не потрібна" колись вартувало УНР втрати незалежності. 

4. Влада народу – це рішення самого народу, які приймаються не депутатами, а колективами громадян за місцем їх проживання і праці. Рішення колективів із загальнонародних питань повинні доносити і узгоджувати виборні делегати, які можуть бути швидко відкликані колективами і повинні діяти за їх точною інструкцією.

Висновок - це класичне більшовицько–ленінське розуміння організації державного правління. Риторика на основі ідей народовладдя (правда, непрямого – вибори). Але згадаймо ленінське твердження, що управляти «може будь-яка кухарка» і т.п. Так і хочеться, прочитавши це, вигукнути - "Всю владу радам!"

5. Однак ми знаємо, що російські гнобителі не будуть переможені, поки існує інший ворог народу – капітал.

Висновок - Використовується поточна проблема (Крим, Донбас), але все зводиться до антиімперіалістичної риторики, замість критики у тактичному плані РФ, а у стратегічному - міжнародного імперіалізму (якби мало би бути в ідеологів АО), все зразу ж зводиться до одного – ворог – капітал та його ідеологія. Явно тут інтереси націоналістичні по захисті Батьківщини йдуть на задній план поруч із інтересами антикапіталістичними.

6. Але ми розуміємо, що Україна не отримає незалежності, допоки взагалі існує імперіалізм. Український народ здобуде свободу не входженням до західних чи східних блоків, а визвольною боротьбою проти них, спільно з усіма пригнобленими народами світу.

Висновок - Невизначена позиція – ні нашим, ні вашим. Знову антиімперіалістична риторика з пропагандою нейтралізму. А до чого це може призвести – сьогодні вже зрозуміло.

7. Ми проголошуємо: народовладдя в країні – народовладдя у віросповіданні. Влада в церкві та її майно мають належати громаді вірян, а не бюрократам та підприємцям від релігії.

Висновок - А це вже щось нове. Церковна ієрархія та інституційна основа церкви заперечуються. «Влада в церкві вірянам» - це якась помісь ідей совєтського часу ( існування контрольованих державою релігійних структур) та соціал-анархізму. Так і проситься "Землю селянам! Церкви вірянам!"

8. «Всі за одного, один за всіх» – відповідає вільна людина майбутнього. Революція не тільки знищує стару суспільну мораль, але і створює нову.

Висновок - Радикальна революційна риторика, щось подібне було після 1917 р. у тодішній Росії. Нова мораль – це вже щось!

9. Ми зазначаємо, що здійснення наших вимог – це не більше, не менше, але питання виживання людини як виду. Гонитва за прибутком, як основний та незмінний закон сучасного суспільства, призводить до нищення природи, деградації людського здоров’я і загрози світової війни, тому ставить людство перед вибором: відмова від капіталізму або загибель.

Висновок - Чистого пошиву анархо-радикалізм. Але навіщо про природу та здоров’я ???

10. Ми заперечуємо: права не дають, права беруть. Здійснити наші вимоги можна тільки шляхом прямої дії та самоорганізації народу, без посередництва політичних партій і просистемних профспілок.

Висновок - Революційний радикалізм. Пряме та непряме (партії, профспілки) народовладдя. Це вже ми також проходили.

Підсумовуючи, хочеться додати, що в своїй "програмі" Автономний Опір намішали все і підряд - об'єднали твердження що одне одному суперечать, спробували щепити соціалізм і націоналізм тощо. Загалом якась ідеологія тут взагалі відсутня.

Насправді ця "програма" є еклектикою соціал-демократизму, анархо-соціалізму, деяких націоналістичних тез, але без теоретичних узагальнень. Це суміш ряду положень на основі соціалістичного політекономічного вчення. Персоніфікація цієї "пропаганди" - від Лесі Українки та Франка – до Кропоткіна, положень західних політологів, і що цікаво – тверджень ряду націоналістичних ідеологів (Федуна та Дяківа), що не відносяться до провідних теоретиків українського націоналізму!  А думка останніх тут була б доречна. Згадувати в назві свого програмного документу "націоналізм" і не посилатись на "батьків" українського націоналізму, зокрема й інтегрального (яким тут навіть і не пахне), для прикладу Донцова, є не серйозно.В загальному "програма" нагадує політологічну роботу з проблем особливостей сучасного розвитку світової цивілізації на засадах критики наявних глобалізаційних процесів.

Тому хлопці з Автономного Опору, вам до Робітничої партії Норвегії, про яку ви намагаєтесь комусь щось розповідати, ще рости і рости. А працювати тим більше.

Конфлікт у Сирії - початок

Після Першої світової війни Франція отримала мандат над північною частиною колишньої провінції Османської імперії Сирією. Франція управляла територією, відомою як Сирія аж до надання їй незалежності у 1946 році. Новій державі не вистачало політичної стабільності і вона пережила ряд військових переворотів. Сирія об'єдналася з Єгиптом у лютому 1958 року в єдину державу під назвою Об'єднана Арабська Республіка. У вересні 1961 року союзна держава припинила своє існування та Сирійська Арабська Республіка була відновлена. У 1967 році у ході арабо-ізраїльської війни Сирія втратила території Голанських висот, контроль над якими отримав Ізраїль. У 90-х роках Сирія та Ізраїль проводили час від часу, хоча й невдалі, але все ж таки мирні переговори з приводу повернення територій Голанських висот під контроль Сирії. У листопаді 1970 року Хафіз аль-АСАД, член соціалістичної партії БААС та представник алавітської релігійної меншини захопив владу у результаті безкровного перевороту і приніс політичну стабільність державі. Після смерті президента Хафіза аль-Асада, його син Башар аль-Асад був затверджений в якості президента у результаті виборів у липні 2000 року. Сирійські війська, які дислокувались  у Лівані з 1976 року під приводом підтримання миру у даному регіоні, були виведені у квітні 2005 року. Під час конфлікту у липні-серпні 2006 року між Ізраїлем і Хезболлою, Сирія привела свої збройні сили в стан бойової готовності, але не втручалася у конфлікт на стороні свого союзника Хезболли. У травні 2007 року Башар аль-Асад вдруге був обраний президентом у ході виборів.Під впливом численних громадських заворушень, які почалися в інших країнах регіону у зв’язку із численними соціальними та економічними чинниками, антиурядові протести спалахнули спочатку у південній провінції Сирії Дар’а у березні 2011 року. Демонстранти закликали скасувати закон про надзвичайний стан, що дозволяв ув’язнення без засудження, легалізувати політичні партії, а також усунути корумпованих місцевих чиновників. Демонстрації та насильницькі безлади поширилися по території всієї Сирії з великим розмахом та інтенсивністю протестів. Уряд відповів на заворушення певними поступками, включаючи скасування Закону про надзвичайний стан, а також прийняттям нових законів, що легалізували нові політичні партії, а також мали на меті лібералізувати місцеві та загальні вибори та збройні сили. Проте уряд не виконав вимоги опозиції щодо відставки Асада, а застосоване владою Сирії насильство з метою придушення заворушень викликало численні збройні зіткнення між урядовими військами та озброєною опозицією. Наприкінці квітня 2011 року активізувався міжнародний тиск на режим Башара аль-Асада, а Ліга арабських держав, ЄС, Туреччина та США розширили економічні санкції проти режиму. У грудні 2012 року опозиційний рух під назвою Сирійська Національна коаліція, був визнаний більш ніж у 130 країнах світу в якості єдиного законного представника сирійського народу. Мирні переговори між коаліцією та режимом Асада у ході другої Женевської конференції, скликаної ООН у 2014 році, не вирішили конфлікту. Заворушення у Сирії тривають і відповідно до оцінки ООН станом на квітень 2016 року число жертв серед воюючих сил в особі як урядових військ, так і військ опозиції, а також цивільного населення досягла 400.000 осіб. Станом на січень 2016 року близько 13,5 мільйонів людей потребують гуманітарної допомоги у Сирії, з яких 6,5 мільйонів чоловік, що переміщені всередині країни, а ще 4,8 мільйонів сирійських біженців, що покинули Сирію. За таких обставин ситуація у Сирії є найбільшою гуманітарною кризою на сьогоднішній день.