"Наша дума, наша пісня не вмре, не загине!"

40 років тому 24 квітня 1979 року безвісно вийшов з дому у Львові, а менш ніж через місяць був найдений повішеним у Брюховицькому лісі поет, композитор, Герой України Володимир Івасюк. До сих пір йде розслідування того злочину, яке десятками років блокувалось радянською владою. За моєю інсайдерською інформацією від слідчих прокуратури відомо, що на сьогоднішній день залишаються живими двоє з трьох виконавців злочину, колишні працівники КГБ, причетність яких підтвердив поліграф. Але, нажаль, інших доказів немає, тому одного поліграфа недостатньо. Але, чого достатньо, то стверджувати, що зараз ми є свідками символічних подій. Володимира Івасюка було вбито та закатовано за українську мову, українську пісню та культуру. Пісні написані великим маестро стали безсмертними в свідомості нащадків та поколінь українців. "Червона рута", "Грай водограй", "Я піду в далекі гори", - ці та інші пісні завжди лунали в часи боротьби України за свою свободу. Володимир Івасюк поліг за українську мову, як полягли так само закатовані Стус, Симоненко та багато інших. А найприкріше те, що по минуванню 40 років далі йде боротьба за українську мову. 40 років з моменту смерті Івасюка, а у Верховній Раді біло-голубі депутати-манкурти з піною з рота кричать: "Не трогайте наш язык". Ще не інавгурували президента, а він вже заявляє, що йому не подобаються квоти на українські пісні на радіо та телебаченні. Я хочу нагадати всім тим, хто біснується від думки про відродження української мови, - коли жив та творив Івасюк, не було ніяких квот, взагалі була квота на українську пісню в 1%, співати українською означало бути "ворогом народу", а він творив! Тому хочу закінчити словами безсмертного пророка українського народу Тараса Шевченка, - "наша дума, наша пісня не вмре, не загине..." Слава Україні! Україні українську мову!