Як українською мовою будували державність в Литві

В головній аудиторії юридичного факультету Вільнюського університету на стінах поважно та гонорово під склом та підсвіткою знаходяться репродукції середньовічних творів литовської державності та права. Зокрема і те, що зараз на зображенні. Це Литовський Статут 1529 року, який в конституції Литовської Республіки в її преамбулі згадується як фундаментальне джерело всього литовського права. Так от вчора я запитав у литовських правників випускників юридичного факультету про цей статут, - "а якою мовою він написаний?". "Не знаю", - відповів литовець. На що я йому сказав, - українською. Так, цей стародрук написаний саме українською, точніше староукраїнською мовою. Правда, білоруси стверджують, що це старобілоруська, але не суть. Його укладено ще в 1529 році, майже 500 років тому. І навіть зараз, будь-хто, хто розмовляє українською мовою, зрозуміє все, що там написано. Ну на 90% зрозуміє. Вдумайтесь - українською мовою! Не литовською, не польською, не російською, не німецькою, не, тим більш, латинню. Українською мовою! Та в той час, коли велике князівство литовське українською мовою творило свою державність, десь в Москві чи Володимирі на Клязьмі бородаті православні попи давили воші у своїй засмальцованій бороді. А потім ті бородані наказали вважати українську мову мовою села, анекдотів, народних пісень та неосвідченості. Більше того, ті бородані вигадали міф про "Україну та українську мову як розробку німецького кайзерівського генштабу". І саме тому Аксана Марчєнка, та що Медведчукова, так біснується від того, що в Україні знову українська мова відроджується. 

Любе паньство, українська мова є історичним фактом поширення культури та освідченості у Європі. І про це слід пам'ятати та цим пишатись.

Кілька цитат зі Статуту зі збереженою мовою я вам напишу. Я лише замінив букви, щоб були звуки зрозумілі:

АРТИКУЛ 1. Всі обивателі Великого Князства Литовского уним правом писаним і от нас даним сужоні бити мають. 

АРТИКУЛ 2. Ми Господар обіцуєм і шлюбуєм нікого не карати на заочноє повіданє, хотя би се дотикало і о ображенє маєстату нашого господарского; і хто теж што на кого вел, а не довел, тим сам має каран бити.

АРТИКУЛ 14. Не має нікто ни за чій кольвек учинок терпіти только кождий сам за себе.