Час
від часу на просторах Фейсбуку бачу як хтось піднімає тему «миротворців» на Донбасі.
Хтось каже, що вони нам потрібні, хтось каже, що ні. Когось цікавить військові
якої країни будуть в контингенті і скільки то все буде коштувати. Зеленський «авторитетно»
розмірковує, що він не хотів би бачити «миротворців» на лінії розмежування, а
ось на кордоні - цілком так. Пристайко з вічно насупленим виразом обличчя
нагадує, що «миротворці» ніколи то по суті жодного конфлікту не здолали. Однак
в той же час він стверджує, що в разі провалу переговорів в «Нормандському»
форматі, Україна планує перейти до плану «Б», обравши «кіпрський» шлях і
повернувшись до питання скерування місії ООН з підтримання миру. При цьому пан
міністр дивується, що звернення України до ООН про скерування місії ООН на
Донбас ніхто навіть не думав розглядати. (Можливо, ви забули, але нагадаю – в
2015 році Україна звернулась з «миротворчою» ініціативою щодо Донбасу. Але про
це окремо і трішки далі по тексту). В студіях чисельних теле- та ЮТУБ-каналів
«експерти», «аналітики» та просто «знавці» жваво дискутували на тему
«миротворців», а в одному з провінційних телешоу один кандидат політологічних
наук вказав на компетентність іншої кандидатки політичних наук, яка, до речі, є
народним депутатом, фразою, - «йдіть краще співайте, це у вас добре виходить»,
коли та йому твердила про необхідність залучення на Донбас «миротворчої» місії
ООН. Побачивши це все та скомпонувавши загал стереотипних поглядів та думок
щодо «миротворців» на Донбасі, я вирішив, що моїм обов’язком є написати цю
невеличку публікацію, давши при цьому відповіді на ключові питання. А також
показати вам «корінь», в який треба глянути і побачити справжню загрозу. Але
про все по-порядку.
Якщо
ви читали передмову до моєї публікації, то ви могли б помітити, що я термін
«миротворці» та похідні від нього деривативи ставлю в лапки. Чому я це зробив?
Та тому, що це не зовсім коректний термін. Точніше він є нормативно-прийнятим,
в тому числі в україномовній термінології, але для «пересічного обивателя»
такий переклад може мати наслідком невірну інтерпретацію та сенс. Для того, щоб
розставити крапки над «і», слід зауважити, що в Статуті ООН, який є наріжним
каменем всієї діяльності організації, а також питання про яке йдеться мова
зараз, відсутні такі терміни, слова чи поняття як «миротворці, миротворчість,
творіння миру, миротворіння тощо». Натомість є два різних терміни «підтримання
миру» та «відновлення миру». Так, зокрема, стаття 24 Статуту
ООН покладає на Раду Безпеки основну функцію підтримувати мир. Зауважте, -
не творити. Найкраще це розкривається в англійській термінології, де наше
звично-шаблонне «миротворча діяльність» іменується не інакше як peacekeeping
(дослівно – підтримання миру). Саме для цих цілей в структурі ООН
створено «Департамент мирних операцій» (Department of Peace Operations),
який раніше йменувався «Департамент операцій з підтримання миру». Але всеодно в
офіційному російському перекладі (зауважу, що російська – одна з офіційних мов
ООН) ви таки побачите термін «миротворчий». Чому воно так? Ймовірно це спадщина
СРСР, який всюди пропагував свою «миротворчість». Яка то була «миротворчість»
всім відомо. Тому слід говорити про можливу операцію з підтримання миру, а не з
його створення.
Як я вже казав вище, свого часу Україна
вже зверталась до ООН з приводу розміщення на Донбасі місії з підтримання миру.
Ще 30 березня 2015 року на адресу Радбезу ООН було скеровано листа Президента
України Порошенка з проханням розмістити на Донбасі місію з підтримання миру,
оскільки є складнощі в реалізації досягнутих у Мінську домовленостей, в т.ч. щодо
припинення вогню і розведення сил. Звернення було результатом рішення РНБО
України від 18.02.2015 р., а відповідно 17.03.2015 року згоду на таке звернення
та таку ініціативу надано Верховною Радою України. Саме звернення було
опубліковано на сайті Президента України, але, коли Президентом України став
Зеленський, то всю інформацію, якою був наповнений сайт за часів президентства
Порошенка просто видалили. В тому числі й лист щодо звернення до ООН. Тому
єдиним місцем, де можна з таким ознайомитись є офіційна
сторінка ООН.
І тут у вас, як, до речі і в
Пристайка, можливо виникло логічне запитання – а чого це стільки часу, понад 4
роки це питання повністю ігноровано? Все дуже просто. За час існування ООН було
проведено 71 операцію та місію із підтримання та забезпечення миру. Досвід
проведення таких операцій мав наслідком сформований механізм їх застосування. Таким
чином є три фундаментальні принципи, які повинні бути дотримані при розгляді
питання щодо проведення операції з підтримання миру, або супутніх їм
гуманітарних акцій. Ними є: згода сторін
конфлікту, неупередженість, застосування сили лише для самооборони та в цілях
забезпечення мандату. Що це означає? Це означає, що одностороння ініціатива щодо скерування місії з підтримання миру виключається. Також під «згодою сторін» розуміється, що сторони
конфлікту перейшли в стадію політичних процесів, результатом якого є обопільна
згода сторін на проведення місії. Як зазначає Департамент
Мирних Операції ООН, - «якщо обопільна згода відсутня, існує ризик,
що місія з підтримання миру перетвориться на сторону конфлікту, що неминуче
порушить фундаментальну роль самої місії – підтримувати мир, а не бути причиною
його відсутності».
Варто зауважити, що ці принципи, а
передусім принцип отримання згоди, були результатом саме двох операцій, які
проводились в минулому, але однак згоди всіх сторін конфлікту отримано не було,
що мало трагічні наслідки. Йдеться мова про місію в Руанді (1995) та в Боснії і
Герцоговині (1995), результатом яких стали в Руанді геноцид, а в Боснії етнічні
чистки в Сребрениці.
Тому очевидно і зрозуміло, що
ініціатива про скерування місії по підтримці миру, зокрема й на Донбас, можлива лише за згоди обох сторін конфлікту.
І в цьому я не відкрив жодної таємниці і нічого не винайшов. Це повинен знати
кожен дипломат чи представник дипломатичного корпусу, що займається відносинами
щонайменше з ООН, або відповідальний за питання міжнародного гуманітарного
права. Відтак, щонайменше, в мене виникає питання, - так чому Клімкін в 2015
році звернувся до ООН з ініціативою введення місії з підтримання миру на
Донбас, а Пристайко в 2019 році говорить про таку як актуальну? На перший
погляд така позиція очільників дипломатичних відомств України може видатись як «неграмотність», але насправді це є
свідченням відсутності будь-якої
стратегії у дипломатичній війні України як за Крим, так і за Донбас. Що в
2015 році будь-яка стратегія була відсутня, так вона відсутня і зараз. Тому то
в хід на публіку йдуть будь-які аргументи, навіть завідомі помилкові, невірні
та неперспективні.
І тут ми доходимо до
кульмінаційного епізоду публікації. І кульмінація
в тому, що питання «місії з підтримання миру» на Донбасі (по народному – «миротворча
місія») може привести Україну в пастку. І ця пастка цілком небезпечна.
Повірте мені, - «формула Штайнмайєра» ще здасться ягідками в порівнянні з цим.
Питання буде дуже просте, - хочете «миротворців», домовтесь про них з «другою»
стороною, проведіть політичний діалог і будуть вам «миротворці». Лиш проблема в
тому, що існує різне бачення в України та одного з постійних членів Радбезу ООН
(Росії), а хто ж та друга сторона конфлікту, яка повинна дати згоду на місію з
підтримання миру? З моменту укладення перших домовленостей у Мінську у вересні
2014 року Росія вперто намагається нам
нав’язати те, що другою стороною є т.зв. ДНР та ЛНР. Саме до політичного
діалогу з ними закликає Росія. І алгоритм вимальовується наступний – якщо Росії
не вдасться «втулити» нам ОРДЛО на їх умовах по результату Нормандських
зустрічей, буде використано патологічне бажання Зеленського «припинити стріляти». І цьому «припинити
стріляти» буде запропоновано «введення місії ООН з підтримання миру». Але,
звичайно, що Україна в такому випадку повинна підписати якийсь папірець, що
вона визнає ДНР та ЛНР стороною внутрішнього
громадянського збройного конфлікту в Україні. Інакше ж бути не може. Я
навіть впевнений, що Росія не наполягатиме ні на автономії, ні на статусі, ні
на виборах. Просто визнайте факт, що це ваші українські внутрішні проблеми. А в
результаті ми отримаємо гібрид Придністров’я, Кіпру та Осетії в найгірших його
рисах – з дестабілізуючим впливом ОРДЛО на Україну, масовою паспортизацією
населення та остаточним відривом не тільки територій, населення, а й
промисловості.
Тому не треба марити «миротворцями»,
а слід «боятись данайців, що приносять дарунки». А той, хто апелює до «миротворців»
на повному серйозі, або невіглас, або ворог, або просто намагається маніпулювати
українським народом. Тому, пізнайте
істину і вона зробить вас вільними!
